Живописне село Чудей, що раніше називалося Межиріччя — розташоване  в Україні, в Чернівецькій області, Чернівецькому районі. Географічні координати центру села - 48°02′54″ пн. ш. 25°35′20″ сх. д. Межиріччя (в австро-угорських документах Чудин, до 1946 року Чудей) –розташоване в мальовничій місцевості на схилах Карпат між ріками Малий Сірет і Сіретель, за 16 км від районного центру. Через село пролягає шосейний шлях Чернівці - Красноїльськ. Через Межиріччя протікає маленька річка Чудин, що впадає в Сіретель. За останніми даними населення складає - 6128 осіб.

Поселення відоме з 1707 року. Перша документальна згадка про Чудин міститься у грамоті поміщиці М.Коміссо, в якій зазначено, що село подаровано нею монастирю в Путні. З 1803 року в містечку працював завод, що виробляв листове скло.

У XIX столітті, під владою Австро-Угорської імперії, Чудей (Чудин) мав статус торгового містечка (Marktgemeinde) в Сторожинецькому повіті Герцогства Буковини. Містечко мало власну печатку з гербом: на срібному тлі олень натуральної барви з чорними рогами й копитами.

За переписом 1900 року в містечку «Чудин» був 531 будинок, проживали 2594 мешканці (45 українців, 1706 румунів, 806 німців, 17 поляків і 10 росіян-липованів).

Містечко було кінцевою станцією 22,5 км гілки вузькоколійної залізниці Буковинської локальної залізниці, відкритої 15 жовтня 1908 р. Один з паротягів залізниці BLB Cv 1-4 отримав назву Чудин (Czudin). А у 80-ті роки ХІХ століття для потреб деревообробної промисловості до села була збудована залізнична гілка Карапчів – Чудин довжиною 19 кілометрів, яка пізніше була продовжена до Красноїльська. У наш час залізниця не діє в зв”язку з тим, що під час паводків 2008 та 2010 років була сильно пошкоджена.

7 вересня 1946 р. Указом ПВС УССР село Чудей перейменували на Межиріччя і Чудейську сільську Раду — на Межиріцьку, а у 1995 Році був проведений референдум на якому селу повернули його давню назву – Чудей.

Центр Чудею знаходиться на перехресті дороги Сторожинець – Красноїльськ та головної і найдовшої вулиці села. Він нагадує, скоріше, не сільській центр, а центр звичайного буковинського містечка із залишками австрійської забудови. Характерною ознакою колишнього австрійського духу Чудея є двоповерхова споруда будинку-інтернату. Сьогодні у цій будівлі працює навчально-виховний комплекс .

Окрасою всього села є розташована перед перехрестям кам’яна Миколаївська церква, побудована у 1879 році.

Румуни складають більшість населення Чудею, відповідно і церква ввібрала у себе елементи румунської церковно-архітектурної школи. Фронтон церкви нагадує костел, а дах увінчаний відразу сімома куполами. А про її українські архітектурні риси говорить хіба що хрещатий план церкви.

У ХІХ столітті та у першій половині ХХ-го Чудей, як і більшість буковинських містечок, мав велику частку єврейського населення. Сьогодні про це майже нічого не нагадує: євреїв знищила Друга світова,братська могила розстріляних євреїв знаходиться на території навчально-виховного комплексу . І лише старий кіркут на виїзді з села у бік Красноїльська є свідком колишнього перебування євреїв у Чудеї.

Крім румунів, українців та євреїв у Чудеї здавна проживала і німецька громада. Німці жили на околиці села. Їх хати стояли на великій галявині, оточеній лісом. Нині з усього німецького хутора збереглася лише одна хата. Перед другою світовою війною, коли останні німці поверталися на свою історичну батьківщину, вони подарували цей будинок місцевому мешканцю за умови, що він збереже його. Новий власник слова дотримав: будинок стоїть і досі.